Бувають новини, від яких зупиняється подих...

Сьогодні наша шкільна громада схиляє голови у глибокій скорботі.

Неможливо дібрати слів, щоб описати біль від звістки про смерть 16-річної Оленки Кузовкіної, яка понад два місяці мужньо виборювала своє право на життя.

Ця трагедія, що сталася на початку року, не залишила байдужим жодного киянина.

Ми всі сподівалися на диво, вірили в майстерність лікарів у Німеччині та силу юного організму.

Але, на жаль, дива не сталося...

Втрата дитини — це незагойна рана на серці батьків та найважчий іспит для кожного з нас. У такі хвилини ми особливо гостро відчуваємо, наскільки цінним і водночас крихким є кожне життя.

Сьогодні всі слова видаються занадто дрібними й холодними.

Немає такої міри, якою можна виміряти горе батьків.

Як вчитель і як мама, я відчуваю цей біль кожною клітинкою.

Це спільна рана для всієї нашої ліцейної родини.

Ми не завжди можемо змінити долю, але ми можемо бути поруч у найважчі хвилини. Сьогодні ми просто мовчимо разом із рідними.

Від імені нашої ліцейної родини висловлюємо найщиріші співчуття рідним і близьким.

Ми поділяємо ваш біль і сумуємо разом із вами.

Нехай світла пам'ять про Оленку залишиться в серцях усіх, хто знав її, молився за неї та підтримував у ці тяжкі дні.

Світла пам’ять ангелу...